Я безмежний океан,
Ніж всі вдови на світі сумніший,
І сльозами своїми лягаю на груди скель.
Я кохаю моряка.
Він прекрасний, як сонце світлий.
Та вже більше ніколи до мене він не прийде.
Я ніхто без нього, ніхто.
І без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.
Я ніхто без нього, ніхто.
Мені без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.
Він покинув мене назавжди,
Закохався навіки в землю.
Раптом, вільний моряк
Залишився на пристані.
І нізащо сама земля
Не відпустить його до мене,
Щоб не чув як хвилями
Плаче його рідний дім.
Я ніхто без нього, ніхто.
І без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.
Я ніхто без нього, ніхто.
Мені без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.
Я дивлюся на нього хмарами,
Небом, ріками і озерами
І в шаленстві б’юся
Від скель до самого дна.
Я ніхто без нього, ніхто.
І без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.
Я ніхто без нього, ніхто.
Мені без нього нікого не треба.
Він забув про мене
Як землю свою цілував.